Японська агресія в Китаї у 20 столітті.

        Найбільший спротив політиці національного об'єднання і реформування Чан Кайші зустрів із боку імперіалістичної Японії.

Ще 25 липня 1927 р. японський прем'єр генерал Танака запропонував імператору меморандум із викладом програми, що забезпечила б домінування країни в АТР. На думку прем'єра, безпеку Японії могло гарантувати розширення зони її впливів, що могло бути досягнуте лише шляхом використання ресурсів завойованого до того Китаю.
          Японська агресія в Китаїпорушила так зване далекосхідне співробітництво Японії та США і створила передумови до їх подальшого зіткнення на міжнародній арені. 18 вересня 1931 р. біля Мукдена на Південно-Маньчжурській залізній дорозі, яка належала Японії, була імітована диверсія китайських партизан, так званий Маньчжурський інцидент. Вибух був не значним, пошкоджений відрізок залізної дороги не міг завадити руху потягу, який слідував у Мукден. Однак вже протягом двох діб, діями Квантунської армії було захоплено Південну Маньчжурію. До моменту виникнення інциденту японські війська в Маньчжурії, що складалися з двох дивізій і окремих частин вартової служби, налічували в цілому лише 10400 осіб, а разом з бригадою, яка прибула з Кореї вже після інциденту, - 14 тисяч. Натомість, армія китайського правителя Маньчжурії ЧжанСюеляна складала 100 тис. чоловік і могла чинити опір, але уряд Гоміндану цього не дозволив [4, с. 120]. Отримавши звістку про японський напад, Чан Кайши телеграфував ЧжанСюеляну: «Уникати розширення інциденту, рішуче не допускати опору». ЧжанСюелян віддав наказ не застосовувати зброї.Уряд Гоміндану звернулося до Ліги націй з проханням вжити заходів для припинення військових дій. Однак, уряд Чан Кайши не кваліфікував напад Японії на Китай як акт агресії. У Вашингтоні уважно стежили за розвитком подій у Маньчжурії. Американська розвідка вже в березні 1931 року мала відомості про підготовку Японії до вторгнення у Північно-Східний Китай. Посланник     Джонсон телеграфував з Пекіна до держдепартаменту: «насильницька окупація Маньчжурії являє собою акт агресії, який, очевидно, тривалий час планувався» [3, с. 87]. Він вважав, що Японія фактично почала війну у Китаї і тим самим порушила пакт Бріана-Келлога.Державний секретар США Стімсон намагався привернути увагу членів кабінету до подій в Маньчжурії, але Гувер не забажав їх обговорювати, пославшись на необхідність прийняття термінових заходів для подолання фінансової кризи.

       Американським варіантом умиротворення агресора стала так звана доктрина Стімсонаабо "доктрини невизнання", відмова від визнання результатів її агресії. 7 січня 1932 Стімсон направив Японії і Китаю ідентичні ноти з викладом позиції США щодо японських захоплень в Китаї. Сполучені Штати заявили, що вони не визнають і не визнаватимуть ніякого фактичного стану справ і ніяких договорів, які будуть нав'язані Китаю насильницькими методами, що суперечать пакту Бріана-Келлога. Доктрина Стімсона була одним з перших свідчень повороту США до визнання потенційної загрози з боку Японії в зоні Східної Азії, однак вона виключала можливість всіх дій, окрім «моральних» [5, с. 23]. Таким чином характеризуючи позицію США в період захвата Японією Північно-Східного Китаю, можна навести слова прогресивного американського публіциста Д. Маріона, який зазначав, що «на Далекому Сході Сполучені Штати прагли послабити СРСР, хоча б ціною ослаблення Китаю, використовувати Японію для того, щоб знекровити Радянський Союз» [2, с. 34]. Отже, правлячі кола США, не дивлячись на гострі суперечності змілітариською Японією, бачили в захопленні Маньчжурії можливість перетворення її на японську військову базу, яка розглядалася як пролог для нападу на Радянський Союз.